Спорудження садибного будинку, розташованого на правобережжі Вільшанки посеред озелениної території (в глибині забудови вулиці Першогвардійська, раніше – Михайлівська), припадає на часи після реформи 1861 року. В цей період економічний розвиток Лебедина значно прискорився, особливо після будівництва залізниці Лебедин-Суми (1894). Будувався садибний будинок для Василя Євграфовича Щокіна-Кротова в 1880-х роках. Архітектором (на жаль, не відомим) розроблений проєкт з використанням класицистичних мотивів.
Василь Євграфович Щокін-Кротов – підпоручик, дворянин, мав у сумському повіті 63 десятини землі. Його брат Микола Євгафович Щокін-Кротов – громадський діяч, дворянин, надвірний радник, благодійник та вчений. З 1892 року – виконуючий обов’язки голови Лебединської повітової управи, санітарної ради земства, згодом гласний Харківського губернського земства, почесний мировий суддя, один із організаторів Лебединської чоловічої гімназії, Лебединського та Штепівського ремісничих училищ, дитячих притулків у Лебединському повіті. Мав у Лебединському повіті 226 десятин землі. Наприкінці ХІХ ст. будинок перейшов у відомство Лебединського земства і був включений до території так званої градської лікарні. За ініціативи та під керівництвом лікаря Констянтина Олександровича Зільберника тут функціонувало відділення для хірургічних хворих. У 1915 в будинку містився шпиталь для лікування поранених під час першої світової війни, після жовтневої революції – міська лікарня.
На 1945-50-і рр. припадає основна кількість добудов та перепланувань, пов’язаних з пристосуванням території під лебединську міську лікарню міжрайонного значення зі стаціонаром на 140 ліжко-місць. Протягом цих років, будівлю добудовано в широтному напрямку ідентичним у об’ємно-просторовому та стилістичному рішенні Г-подібним у плані корпусом і одноповерховим павільйоном, що поєднує його з основним об’ємом. Корпус, що утворився, отримав чітко виражену симетрію, що створює відчуття одночасності спорудження складових його частин.