Вісім прекрасних залів, понад 2400 творів мистецтва та 100 років історії – все це Лебединський міський художній музей ім. Б.К. Руднєва, створений досвідченним музейним працівником з Харкова – Борисом Кузьмичем Руднєвим (1879-1944), портрет якого сьогодні висить при вході до музею.
Розпочалася біографія художнього музею 20 листопада 1918 року, що вважається датою його заснування. Проте, для відвідувачів музей відкрився у березні 1919 року, як Лебединський художньо-історичний музей ім. Т.Шевченка. У 1937 він перейменований на Лебединський державний художній музей, від 1964 – філія Сумського художнього музею, а з 1997 стає самостійним Лебединським міським художнім музеєм. З 2008 музей носить ім’я засновника і першого директора – Б.К. Руднєва.
За свою сторічну історію художній музей змінював не тільки назви, а й адресу. В перші роки свого існування музей займав кілька кімнат у колишньому будинку купця Миколи Кононенка (нині ЗОШ №5). У 1932 музей переїхав в будинок колишньої міської управи (нині приміщення пожежної частини).
З 1939 року і по теперішній час музей розміщується у центрі міста в старовинному особняку початку ХХ ст., в якому до 1920 жив лікар-хірург та засновник земської лікарні К.О. Зільберник.
За 100 років історії Лебединський художній музей пережив різні періоди: оптимізм заснування, піднесення і розбудова музею, що чередувалися із періодами зневіри та втрати до музею інтересу. Та попри все, найтяжчим випробуванням для музею став період окупації Лебедина (з жовтня 1941 по 19 серпня 1943).
В цей час засновник та перший директор музею Борис Руднєв вів щоденник, у якому ретельно занотовував все, що відбувалося в ті тяжкі часи. Він зазначав, що довго не було ніяких вказівок щодо евакуації музею, ні з Києва, ні з Сум. У зв’язку з цим у місцевої влади виникла, навіть, думка – спалити музей, якщо його не вдасться евакуювати. Але проти цього категорично виступив перший директор. Найцінніші експонати він заховав на горищі, дещо закопав у садку та дворі музею, а на їх місце помістив другорядні речі. Аби захистити мистецьку колекцію, він часто цілодобово чергував у художньому музеї.
Борис Кузьмич, навіть, пішов на сміливий крок, який на його думку міг врятувати музей від розграбування – він його відчинив для відвідувачів. Ось як Руднєв пояснював мотиви своїх дій: «З встановленням німецької окупації у Лебедині виникло питання – відчиняти музей чи залишити його зачиненим. Вважаючи, що з зачиненого музею, який не контролюється громадськістю, тобто відвідувачами, легше буде проводити вилучення, я вирішив відкрити його…». Це зберегло музей, а втрати колекції за період окупації склали менше 1%.
Проте, те чого боявся Руднєв все ж сталося, але не під час окупації, а у післявоєнний період, коли музей, втратив величезну частину своєї колекції. Експонати із лебединської колекції вилучалися й передавалися на користь інших більших музеїв в Києві, Харкові, Полтаві та Сумах. Та, попри це, колекція Лебединського музею й досі вражає.
Із семи сотень предметів зібраних Руднєвим у розграбованих поміщицьких маєтках Анненкових, Бразолів, Капністів, Красовських, Хрущових у селах Бобровому, Куличці, Лихвині, Михайлівці, Рябушках тодішнього Лебединського повіту Харківської губернії, колекція музею виросла до понад 2400 творів мистецтва.
Сьогодні постійна експозиція музею побудована за історико-хронологічним принципом. У семи експозиційних залах представлені твори живопису, графіки, скульптури, старовинних меблів, кераміки та нумізматики. В експозиції репрезентовані український старовинний іконопис (ікона «Архангел Михаїл», поч. XVIII ст.), художні меблі стилів рококо, класицизм, ампір та модерн (XVIII – поч. ХХ ст.), порцеляна Волокитинської фарфорової мануфактури (сер. ХІХ ст.), унікальні зразки українських портретів – парсун ХVIII ст., твори українських та російських художників ХІХ – початку ХХ ст.: С.І. Васильківського, І.С. Їжакевича, С.І. Світославського, В.М. Максимова, К.А. Савицького, В.Д. Полєнова, Г.Г. Мясоєдова, В.О. Сєрова та ін.
Значне місце в колекції належить творам радянського періоду: живопис М.П. Глущенка, С.Ф. Шишка, С.М. Прохорова, Ф.П. Решетнікова, С.В. Герасимова, В.О. Цимпакова, А.М. Мордовця, В.П. Цвєткової, скульптура І.П. Кавалерідзе, В.І. Зноби, С.Д. Меркулова, К. Посполітака.
З 2003 року в музеї відкрито меморіальну кімнату «Мистецькі дивосвіти родини Кричевських», де представлені художні твори семи представників талановитої творчої династії, коріння якої походить з Лебединщини – Василя і Федора Григоровичів, Миколи та Василя Васильовичів, Олени Євгеніївни, Катерини Василівни Кричевської-Росандіч Оксани де Очоа.
Та Лебединський художній музей не просто музей в класичному розумінні цього слова, це унікальний приклад витонченого будинку-музею початку ХХ століття, створеного Борисом Рудневим. На цьому сайті ви знайде докладну інформацію про те, ким була ця неординарна людина, і як завдяки ньому сформувалося мистецьке зібрання музею. Ви також знайде інформацію про те, як його послідовники постійно поповнювали і розширювали колекцію. Адже за те, що сьогодні ми можемо милуватися вишуканими апартаментами наповненими старовинними меблями, дивовижними картинами, вишуканою скульптурою, порцеляною та різноманітними творами мистецтва, ми повинні бути вдячними не лише Руднєву, а й тим, хто продовжив його справу – Василю Зайченку, Дмитру Ледньову, Ювеналію Голоду, Галині Садовніковій, які в непростих умовах ХХ століття очолювали Лебединський художній музей.
За 100 років свого існвання Лебединський міський художній музей ім. Б.К.Руднєва пережив усі етапи важкої української історії – експропріацію, ідеологізацію, пограбування, і нарешті національне відродження, залишаючись, при цьому, тим місцем, де органічно поєднані і минуле, і сьогодення, і майбутнє.