12 січня ми відзначаємо день народження нашого славетного земляка — Василя Григоровича Кричевського (1873–1952). Постать світового масштабу, патріарх українського стилю, він народився у селі Ворожба на Лебединщині, щоб згодом закарбувати волю нашої нації у графіці Державного Герба.
У 1918 році, коли молода Українська Народна Республіка (УНР) утверджувала свою незалежність, постало питання про державну символіку. Михайло Грушевський був переконаний: гербом має стати Тризуб князя Володимира. Але саме Василь Кричевський надав цьому давньому знаку сучасного, довершеного вигляду.
Його Малий Герб України — це шедевр графіки. Кричевський вписав Тризуб у вишуканий оливковий вінок, що символізував миролюбність та мудрість нашої держави. Це було те саме «українське оздоблення», яке поєднало тисячолітню історію Київської Русі з естетикою модерну. Сьогоднішній герб України — це прямий спадкоємець того самого дизайну, створеного нашим земляком.
Для нас, жителів Сумщини, Кричевський — не просто постать із підручника. Це людина, чия рука, за переказами, торкалася стін нашого рідного храму.
Місцеві жителі та нинішній настоятель Спасо-Преображенської церкви у Ворожбі переконані: інтер’єр храму прикрашений розписами самого Василя Григоровича. Про це свого часу неодноразово зазначав і видатний краєзнавець, письменник та «сумління Лебединщини» Борис Ткаченко. Борис Іванович наголошував: хоча ця версія ще потребує остаточного підтвердження фахівців, стилістика орнаментів та глибокий зв’язок Майстра з малою батьківщиною роблять це припущення майже незаперечним.
Василь Кричевський був творцем у всьому:
Архітектура: Він створив будинок Полтавського земства — перший і найвидатніший зразок українського архітектурного модерну.
Гроші та марки: Його авторству належать проєкти перших українських гривень, паперових грошей та поштових марок УНР.
Кіно та книги: Він оформив легендарні фільми Олександра Довженка та створив незабутній дизайн «Кобзаря».
Доля Кричевського була непростою: через переслідування радянського режиму він був змушений емігрувати і помер у далекому Каракасі (Венесуела). Але він повернувся до нас у кожному Тризубі на наших документах, у кожній гривні в наших руках.
Сьогодні ми маємо не лише пишатися великим земляком, а й захистити його спадщину у Ворожбі. Як казав Борис Ткаченко, ми повинні домогтися фахової експертизи розписів нашого храму. Це стане найкращим пам’ятником Майстру, який навчив світ бачити Україну великою, шляхетною та вільною.
З днем народження, Майстре! Пишаймося нашим корінням!







