Броня, схована у квітах
На цій архівній фотосвітлині — 1935 рік. Межиріцька середня школа, засідання драмгуртка. Здавалося б, звичайне шкільне фото, якби не одна вражаюча деталь: серед 25 присутніх — 11 учнів та вчителів обрали для зйомки саме український традиційний одяг.
Чому це важливо?
У тридцяті роки минулого століття вишита сорочка була чимось набагато більшим, ніж просто вбранням. Це був час, коли демонструвати своє коріння ставало небезпечно. Проте ці юні актори та їхні наставники свідомо одягли вишите полотно перед об’єктивом фотокамери.
Театр як прихисток ідентичності
Для драмгуртківців вишиванка була і сценічним костюмом, і особистою декларацією. Можливо, вони саме репетирували класику української драми, де вишивка була органічною частиною образу. Але поза сценою ці одинадцять сорочок ставали «невидимою бронею», яка тримала зв’язок із родом, коли інші зв’язки обривалися.
Зв’язок крізь десятиліття
Світлина знаходиться в архівах Лебединського художнього музею з 2020 року, як дарунок від мешканця нашого міста. Вона чекала свого часу понад 80 років, щоб нагадати нам:
Сучасна вишиванка, що розквітає на вулицях у травні та серпні, має глибоке коріння.
Змінюється крій, техніки та візерунки, але «код», закладений у нитках, залишається незмінним.
Це міцний місточок, який єднає нас із тими дітьми з 1935 року.
Сьогодні ми одягаємо вишиванку вільно. Вони ж одягали її як оберіг своєї душі. Дивлячись на це фото, ми бачимо не просто історію одного гуртка — ми бачимо незламність, вишиту на білому полотні.
Яка кількість учнів та вчителів на архівній світлині 1935 року зображена у традиційному українському вбранні?
A.
11 осіб
Б.
25 осіб
В.
5 осіб
Г.
15 осіб
Більш детальна інформація на сайті Лебединського художнього музею ім.Руднєва
